Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: https://ea.donntu.edu.ua/jspui/handle/123456789/35312
Повний запис метаданих
Поле DCЗначенняМова
dc.contributor.authorДмитрик, Ірина Олександрівна-
dc.date.accessioned2024-07-15T11:21:36Z-
dc.date.available2024-07-15T11:21:36Z-
dc.date.issued2023-
dc.identifier.citationДмитрик І.О. Механізми соціальної мобілізації в контексті боротьби з дитячою безпритульністю в 1920-х – 1930-х рр. / І.О. Дмитрик // Юридичний науковий електронний журнал: електрон. наук. фах. вид. – Запоріжжя : ЗНУ, 2023. - № 11. – С. 24-26.uk_UK
dc.identifier.urihttps://ea.donntu.edu.ua/jspui/handle/123456789/35312-
dc.description.abstractШвидке зростання кількості безпритульних дітей в 1920-х рр. набуло характеру надзвичайної ситуації, ігнорування якої могло призвести до нових соціальних вибухів. У подоланні аномалій суспільного розвитку найяскравіше проявилося застосування органами влади механізмів соціальної мобілізації. Практика використання матеріального та морального потенціалу власних громадян, яких залучали до участі в добровільних громадських організаціях та/або спонукали до особистих зобов’язань та безпосередній відповідальності у вирішенні проблеми сирітства, стала утилітарним та вимушеним засобом впровадження соціальної політики в умовах гострого дефіциту коштів, кадрів, ресурсів. В конкретно-історичних умовах 1920-х–1930-х років політична еліта виставила до добровільних об’єднань громадян вимоги, відповідність яким робило їхнє існування і функціонування можливим: регламентація та неухильний державний контроль над ними, з одного боку, з іншого – масштабування шляхом набуття масового членства в цих об’єднаннях, яке мало засвідчити активне схвалення населенням партійного курсу. Про використання різноманітних заходів соціальної мобілізації свідчить тісна співпраця в галузі боротьби з дитячою безпритульністю громадських організацій з владними структурами, навіть створення деяких громадських організацій за ініціативою держави з метою забезпечення широкого суспільного супроводу соціальної політики, а також добровільно-примусове поширення практик патронату. На громадськість перекладалась реалізація частини функцій радянської держави за умови організаційного впливу та контролю з боку органів влади. Структурними елементами соціальної мобілізації були агітаційно-пропагандистські кампанії, спрямовані на формування політичних переконань та впровадження нових соціальних норм, активне залучення матеріальних, фізичних, інтелектуальних, моральних ресурсів громадян до вирішення проблеми, перетворення на агентів змін громадських організацій, діяльність яких була сконцентрована на соціальному забезпеченні дітей-сиріт. В контексті боротьби з дитячою бездоглядністю в 1920-х–1930-х рр. окремої уваги заслуговує багатоаспектна діяльність товариства «Друзі дітей»uk_UK
dc.publisherЗапоріжжя : ЗНУuk_UK
dc.subjectсоціальна мобілізаціяuk_UK
dc.subjectsocial mobilizationuk_UK
dc.subjectдитяча безпритульністьuk_UK
dc.subjectгромадські організаціїuk_UK
dc.subjectсоціальна політикаuk_UK
dc.subjectтовариство «Друзі дітей»uk_UK
dc.subjectchild homelessnessuk_UK
dc.subjectpublic organizationsuk_UK
dc.subjectsocial policyuk_UK
dc.subject"Friends of Children" society.uk_UK
dc.titleМеханізми соціальної мобілізації в контексті боротьби з дитячою безпритульністю в 1920-х – 1930-х рр.uk_UK
dc.typeArticleuk_UK
Розташовується у зібраннях:Наукові праці викладачів кафедри Історії та права

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
2.pdf395,76 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.